Що таке академічна доброчесність — мовою законодавства і простими словами?

Стаття 42 Закону України «Про освіту» визначає академічну доброчесність як «сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень». І це не лише про плагіат, тобто про присвоєння чужих ідей і текстів. Сюди ж відносять списування, хабарництво, свідоме заниження або завищення оцінок, фабрикацію та фальсифікацію даних.

Якщо ж простими словами, то доброчесність (не лише академічна) — це коли заявлене відповідає реальності. Коли роботу написав той, чиїм ім’ям вона підписана. Коли дітей оцінюють обʼєктивно і за старання, і за результат. Коли людина відповідально виконує свої посадові обов’язки згідно з процедурами, а не за хабар.

Для чого потрібно дотримуватися академічної доброчесності?

Доброчесність — це не лише про освіту та науку. Доброчесність — це категорія, яка визначає, чи можемо ми довіряти одне одному.

Відомо, що дитсадок — це такий собі мікросвіт, який впливає на уявлення наших дітей про те, як все працює в «дорослому житті». Як гадаєте, звідки в людей з’являються установки на кшталт «Чесною працею нічого не заробиш»? Безперечно, причиною може бути досвід, отриманий у дорослому житті. Але досить поширені ситуації у дитсадку, які роблять внесок у формування такої картини світу. Наприклад, спільна робота батьків із дітьми над композицією до Дня осені. Якщо робили батьки, то чесно треба похвалити вмілих батьків. А якщо Миколка робив композицію разом із татом, то похвалити треба їх обох, а особливо те, що робив сам Миколка. Так у дитини формуватиметься поняття чесності в роботі: не варто присвоювати те, чого не робив. Так вона навчиться цінувати свій внесок у якусь справу. Інша ситуація: групова робота, всі за виконання отримують наліпочку, навіть і той, хто нічого не зробив. Так формується переконання, що можна нічого не робити, але отримати винагороду.

На яких принципах ґрунтується академічна доброчесність?

Міжнародний центр академічної доброчесності (ICAI) визначає академічну доброчесність як дотримання, навіть під тиском, шести основних цінностей: чесності, довіри, справедливості, поваги, відповідальності та мужності. Далі коротко про кожну з них із брошури ICAI.

Чесність. Чесність починається з окремих людей і поширюється на більшу спільноту. Чесність у груповому осередку, на ігровому майданчику закладає основу доброчесності на все життя. Адміністрація дитсадка також має обов’язок бути чесною з дітьми, вихователями, громадою, оскільки чесність на організаційному рівні задає тон загальній академічній діяльності.

Довіра. Батьки довіряють вихователю як кваліфікованому педагогу та поважають його професійну думку. Діти довіряють вихователям свої секрети-таємниці й вірять, що це не буде використано проти них. Педагоги довіряють директору закладу та колегам у професійній компетентності та таємницях.

Справедливість. Усі члени спільноти, зокрема діти, вихователі, адміністрація та інші працівники, мають право розраховувати на справедливе ставлення та зобов’язані справедливо ставитися до інших.

Повага. Повага до себе означає розв’язувати складні ситуації, не поступаючись власними цінностями. Повага до інших означає сприймати ідеї інших, поважати думки, які відрізняються від наших, і бути відкритими до обговорення.

Відповідальність. Кожен член спільноти несе відповідальність за репутацію свою, свого закладу і всієї спільноти. Це відповідальність за власні вчинки навіть у ситуації тиску.

Мужність. Мужність — це не відсутність страху. Мужність — здатність діяти згідно зі своїми цінностями, незважаючи на страх.

Що належить до порушень академдоброчесності? Які їхні наслідки?

До порушень академічної доброчесності належать: плагіат, фабрикація та фальсифікація даних, присвоєння результатів праці інших, хабарництво, свідоме занижене або завищене оцінювання зусиль і досягнень дитини.

Закон України «Про освіту» визначає такий наслідок для педагогічних працівників: за порушення академічної доброчесності їх можуть позбавити звання, категорії чи права займати певні посади. Є ще наслідки, не прописані в законі, але від того не менш відчутні. Це зіпсована репутація закладу та недовіра до системи освіти взагалі.

Ще один наслідок, на який варто звернути увагу, — формування у дітей спотвореного уявлення про оцінку їхніх досягнень. Наведемо досить типовий приклад. Вихователька «допомагає» дитині намалювати малюнок, і дитина не сприймає цю роботу як свою. Коли приходить мама, дитина каже, що це не вона малювала, а вихователька. А вихователька своєю чергою хвалить дитину: погляньте, яка вона молодець, який гарний малюнок... Що думає про це дитина? Можемо припустити, що елементарний урок недоброчесності вона отримала. Навіщо вихователька так робить? Щоб отримати результат, адже кожна дитина має виконати завдання. І якщо результат — малюнок, то він є. Але це не малюнок дитини. І про позитивний результат виховання та навчання вже не йдеться.

Чи можна щось «запозичувати»? Якщо можна, то як правильно це зробити?

Мабуть, немає ідей, які не ґрунтувалися б на попередніх знаннях чи досвіді інших. Ба більше, сама теорія креативності каже, що творчий процес передбачає чотири етапи: підготовка, інкубація, осяяння, перевірка. Так-от, підготовка — це і є той етап, на якому ми досліджуємо те, що вже є, і надихаємось ідеями інших. Тому користуватися роботою інших можна. Треба лише дотримуватись одного простого правила: завжди вказуйте, де і що ви взяли. Чи то буде текст, ідея, чи зображення. Ось так просто.

Чи потрібно розробляти локальний документ, наприклад, положення про академічну доброчесніть? Якщо так, то які ключові тези прописати?

Однозначно потрібно, але не для того, щоб мати формальний документ, а для того, щоб розуміти, як ми комунікуємо. У такому положенні варто чітко прописати:

• яка саме поведінка учасників освітнього процесу є порушенням академічної доброчесності;
• які будуть наслідки кожного із цих порушень;
• які механізми виявлення порушень;
• який порядок дій у випадку виявлення порушення;
• як подати апеляцію у випадку незгоди з висновком про порушення.

Утім, самого положення недостатньо. Академічна доброчесність — це цінність, яку мало лише прописати в документах. Від того вона не стане цінністю для вихователів, батьків. Як відомо, правило починає працювати не тоді, коли його оголосили, а тоді, коли його вперше порушили. Щоб академічна доброчесність дійсно стала частиною культури закладу, важливо, щоб цю цінність доносили через різні канали комунікації.

Як донести інформацію, прописану в положенні, до педагогів?

У дитсадку каналом комунікації буде адміністрація. Наприклад, якщо директор чи вихователь-методист самі порушують академічну доброчесність, беручи хабарі чи присвоюючи чужі ідеї і тексти, тоді всі ці декларації та положення не мають сенсу. Якщо ж директор доброчесний, важливо, як він реагує в разі порушень і чи реагує взагалі. Адже мовчання часто сприймається, як «те, що відбувається, — нормально».

Можна провести практикум для вихователів, де обговорити, що таке доброчесність, чому її треба дотримуватися і які наслідки порушення. Розібрати ситуації недоброчесного використання чужих матеріалів. І також варто показати на прикладах, як цитувати і робити посилання.

Типовий приклад, що стосується атестації педагогів. Вихователька претендує на присвоєння педагогічного звання «вихователь-методист». Для цього готує матеріали, що висвітлюють її успішний досвід роботи. Крім власних розробок-конспектів, додає передруковані публікації з педагогічних журналів і, звісно, не вказує при цьому справжнього авторства та джерел. Міркує, мабуть, так: «Хто це перевірятиме та й хто памʼятає всі публікації в журналах?».

Якщо на сайті закладу освіти будуть опубліковані методичні статті, досвід роботи, сценарії без вказаного авторства чи джерела, це означатиме, що матеріал присвоєно й подано як досвід роботи педагогів закладу. Відповідальність за такі публікації несе директор.

Що ви порадите директорам закладів освіти, які стали на шлях розвитку культури академічної доброчесності?

Ми дуже довго жили в суспільстві, де порушення академічної доброчесності толерувались. Тому не варто чекати швидких змін. Погляньте на модель «Цикл змін» (рис.), яку в 1982 році розробили Джеймс Прочаска і Карло ДіКлементе (The Cycle of Change by Prochaska and DiClemente). Вона описує шість етапів, які можуть проходити люди в процесі змін звичної поведінки. Кожен із нас зараз може перебувати на різних етапах.

Передроздуми — етап, коли, навіть якщо про зміни й говорять, люди ще не вважають, що це потрібно, не бачать необхідності змінювати поведінку або не сприймають серйозно. На цьому етапі керівнику важливо надавати педагогам інформацію. Але не лише загально про доброчесність, а й про те, чому це важливо саме для них, для їхнього закладу, та на яку поведінку очікують.

Роздуми — це точка переходу, коливання між бажанням зберегти звички і відчуттям необхідності змін. Цей етап може мати різну тривалість у різних людей і закінчується, коли приходить усвідомлення «зміна потрібна». Це той етап, на якому надзвичайно важливо, щоб прийняті правила запрацювали. А, як ми знаємо, правило починає працювати не тоді, коли його оголосили, а коли вперше відреагували на його порушення.

Підготовка — людина починає готуватися до дій. Тут важливо простежити, щоб усі знали, де можна знайти чіткі інструкції на кшталт «Як робити...» та «Що робити, якщо...».

Дія — етап, коли людина виконує дію, до якої готувалася на попередніх етапах. Це вимагає часу й сил і важливо дати винагороду. Наприклад, відзначати зусилля дитини і не порівнювати її результати з результатами інших.

Підтримка — це дуже важливий етап. Підтримка нової поведінки є найскладнішою частиною будь-якої зміни поведінки. Пам’ятайте, що зміни — це процес, а не подія. І важливо полегшити цей процес, де можливо.

Рецидив — цього етапу надзвичайно важко уникнути. Головне, сприймати його не як провал, а як урок. Подивитися, чи були системні фактори (наприклад, перевантаженість), які спричинили порушення.

Розвиток культури академічної доброчесності — це складний процес, але він вартий зусиль, оскільки сприяє зміцненню довіри в нашому суспільстві один до одного. А оскільки єдина людина, яку ми дійсно можемо змінити — це ми самі, то почнімо із себе.